Прокидаєшся зранку, дивишся у вікно і бачиш, що ніч вирішила причепурити вчорашні грязно-мутні кучугури білою сніжною пудрою. І, треба визнати, постаралася вона на славу.
Сонце пробивається через затягнуте легкою хмарністю небо, а свіжий сніг блищить під рідкими сонячними променями, бо хіба багато треба того сонячного світла, щоб блищати, якщо по ньому ще не топталася нога людини чи лапа тварини?
Проте, люди (і тварини) не баряться і не соромляться топтати свіжий сніг. Ось тут вже протоптали стежки на пустирі; а онде далі, на асфальті, вже працюють лопатами двірники, щоб не дати скромним тендітним сніжинкам збитися разом та стати твердою незламною кригою.
Але є інші люди - ті, які не бояться дати сніжинкам шанс збитися до купи та відчути себе чимось більшим, ніж просто чудернацько улаштованими кришталиками води. Здебільшого, серед таких людей трапляються діти, або діти та їхні батьки.
Вони, коли по двоє, а коли й більшим гуртом, виходять на цей вогкий чистий сніг та, взявши на озброєння сміх та гарний настрій, починають ліпити з цього снігу велику кулю. І щойно вона стає завбільшки як головка сиру, які продаються у фермерських крамницях, вони полишають цю кулю та беруться за другу. Другу роблять меншою, але докладають до неї не менше зусиль. Іноді, якщо ще вистачає хисту, ліплять ще одну - третю, ще меншу за дві попередніх. Утім, є й такі, що ліплять ці сніжні кулі у зворотному порядку - спершу найменшу, а згодом - найбільшу.
І ось, коли перед веселим гуртом вже лежать три снігові кулі, усі учасники беруть їх та умащують одну на одну. Тоді хтось, найжвавіший відшукує десь під снігом два камінчика та вправляє їх з одного боку верхньої кулі в якості очей. А хтось інший приносить гілку, відламану з найближчого куща, та ставить її на ту кулю замість рота.
І коли всі разом відходять подалі, щоб помилуватися на творіння рук своїх, хтось один обов’язково вибіжить вперед та зробить фото з новоствореною скульптурою - на згадку про цю зиму, коли вона вже мине.
А сніжинки, що були прилетіли з неба холодними та байдужими кристаликами снігу, тепер, ущільнені теплими людськими руками у цю просту, але веселу фігуру сніговика, на деякий час збережуть тепло людської радості у своїх молекулах та згодом, розтанувши під гарячішими променями сонця, понесуть спогад про людей у безперервний кругообіг води в природі.
Немає коментарів:
Дописати коментар