Він стояв біля терміналу "Приватбанку" (того, що у відділенні по вулиці Миропільській, 27) трохи розгублений. Світлі джинси, пуховик та в'язана шапочка. Смугле обличчя, карі очі, чорна борода видавали його афганське або пакистанське походження. Поруч із ним метушилася, перебираючи пальчиками по зеленому екрану, молода працівниця.
Темнолиций хлопець, добираючи слова, намагався говорити правильною українською з помітним акцентом.
- А куди треба вписати суму? - питав він.
- Вот сюда, я же вам показываю, - відповідала працівниця банку. - Вводите сумму.
- Тут у квитанції написано "поточний рахунок", - уточнював іноземець. - Його теж треба вносити?
- Да, это ваш текущий счет. У вас есть текущий счет в Привате?
- У мене є поточний рахунок... - старанно вимовляючи українські слова відповідав він.
- Ну вот! Здесь нужен номер вашего счета, - працівниця силилася дохідливо (на її погляд) пояснити іноземцю.
А я стояв і спостерігав за цією дивною ситуацією, в якій старанність однієї людини та її повага до приймаючої країни безсило билися об глуху стіну байдужості та впертості іншої людини.
Немає коментарів:
Дописати коментар